Ти не мав звички кохати мої вуста.
На прощання лиш міг із вдячності їх торкнути.
Забувай тепер. Я бажаю тобі забути
Цю пласку і найменш приємну з наших вистав.
Я бажаю тобі забути мої вірші.
Не торкайся їх ні подихом, ні очима.
Я так хочу, аби минуле тебе навчило
Відрізняти тваринні поклики від душі.
автор: Оксана Куница
