О, Україно, ти не вмерла ще!

Терпи, Україно!…
Були колись князі
Великі, мудрі і хоробрі.
Вони ще на пустій землі
Побудували Русь, а там свої хороми.

Вони тебе, Україно, любили, захищали
І нові землі тобі здобува…
Але прокляті турки ті, татари!
Усе ж бо знищила татарськая орда…

І ти, недумаючи, пішла,
По тернистому, кривавому шляху.
Шати князівські із себе зняла
Й оділа вишиванку просту.

А потім були козаки,
Славні воїни звитяжні…
Вони прославилися навіки,
Для них ти була мати справжня.

І був Хмельницький, був Сірко.
І був Мазепа,був і Сагайдачний.
Але накинула на шию криваве те ярмо
Твоя, Вкраїно, «сестронька» невдячна…

І знову по тернистому шляху пішла,
Побита горем, скроплена печалем.
Тебе обплюндрували і розділи майже догола.
Малоросія – так тебе назвали…

А далі духом ти зміцніла,
І вже не була дівчиною з часом.
Ти, мов калини кущ, доспіла,
А далі – Катерина ти з сином Тарасом.

А потім тебе гнобили тирани,
І з голоду вмирала ти худа,
І сіллю засипали тобі рани,
Але мовчала ти, хвора і сумна…
Але ти далі йшла…
Тепер вже ті фашисти тебе катували,
Кидали бомби на тебе крадькома,
Й синів твоїх підло вбивали…

Ковтаючи сльози ти ніби дійшла,
Й криваві дні війни вже за плечима..
Але та влада, знов нова,
Червоними прапорами твій шлях заполонила…

І знов ти сумно йшла полями,
Від тебе віру твою забира,
В волосся квітку полину вплітали,
І ти вмирала з тими, хто вмирав…

Але таки дійшла ти до мети,
І здобула ти волю так жадану,
Й зітхнула радісно, нема біди!
Але біда була ще поруч з нами…

О, Україно! За що ти знов страждаєш?
Ти знову плачеш, знов сумна…
Ти волю здобула, але її не маєш,
Бо знов тебе гнобить проклята та Москва.

Під ноги сиплять цвяхи гострі,
А зверху посипають вірусами.
Вже на тобі лише та шкіра й кості,
Але ти далі заступаєшся за нами.

А ми цього не розуміємо й не знаєм…
Ми забуваєм звичаї народні
І мовою рідною майже не співаєм.
Купуємо чуже, бо своє зробити вже не годні.

О, Україно, потерпи ще трохи.
Я знаю, що не можеш вже терпіти.
У тебе є ще патріоти,
Вони тебе ще будуть боронити…

О, Україно, ти не вмерла ще!
Ні слава твоя і не воля.
Терпи, рідненька, ще стерпи усе,
Вже скоро усміхнеться тобі доля!

І зашумлять древлянськії ліси,
І усміхнеться дід Дніпро хрещатий,
І оживуть козацькії шляхи,
І загудять трембітою Карпати!

Проснеться мова наша солов’їна
І заспіває тихо солов’єм..
І ти, Вкраїно, мов суха калина,
Розквітнеш буйно новим кущем.

Й розквітнуть вишиванкою поля,
І пролунає гучно пісня журавлина
За всю історію й за наше майбуття:
«Іще не вмерла Україна!..»

автор: Таня Хоронжук