Анютка Лужанская – Невже вона дарма мені писала

(моя перша пісня)

Її волосся м’ятою пропахло
І усмішка така дорогоцінна,
Немов повітря дихати не стало –
Це та, яка мені завжди потрібна.

Її манери вишукані, милі
І погляд, мов холодністю прикутий,
Бажання її з гідністю примхливі –
Це та, яка веде мій дух спокутний.

____Невже вона дарма мені писала
____Листи у своїх дивних мемуарах!?
____А на прощання чом же не сказала,
____Як оббивала ноги в тротуарах!?

Вона завжди, мов птиця неприступна,
До неї важко вгледіти підходу.
В цій справі всяка логіка відсутня.
Як би я міг знайти її дорогу…

Вона була закоханою в небо –
Про це мені боялась говорити,
Немов із зовсім іншої планети,
Мене змогла цим самим підкорити.

____Невже вона дарма мені писала
____Листи у своїх дивних мемуарах!?
____А на прощання чом же не сказала,
____Як оббивала ноги в тротуарах!?

І зовсім цьому краю не вбачала
Вона завжди усміхнена прекрасна
Як би ж то тільки дівчина ця знала..
Що ця любов в житті моїм нещасна…

____Невже вона дарма мені писала
____Листи у своїх дивних мемуарах!?
____А на прощання чом же не сказала,
____Як оббивала ноги в тротуарах!?

17.12.13

автор: Анютка Лужанская

Невже вона дарма мені писала