Миттю тебе побачив у реалії,
запалали вогники блакиті,
забулись принципи моралі,
думки відкрились скриті.
І я як вперше закохалась
в малинові тонкі вуста,
в пориві моє серце рвалось
і закричало твоя неспроста…
Життєво лину я в твої обійми,
твоя краса закралась в душу,
і серцем я уже не вільний,
спокій втратив свою тишу.
І в мене лиш одне в думках,
по швидше б тобою огорнутись,
зірвавши кайданки на руках,
від ніжності твоєї захлиснутись.
Тобі ранковим сонцем стану,
зігрію в кожну мить нашої ходи,
у бажання серцем своїм гляну,
навіки буду джерелом води…