Ти – сльози з-під вій, що гарячим окрОпом
стікають до серця й лишають рубці.
Ти – радість, що прИйде і так ненароком
зернину відради посіє в душі.
Я – пам’ять: бездонна, безкрайня, тривожна,
що серце ночами заковує в лід,
постійна, як небо й мінлива безбожно,
я – твій перевернутий внутрішній світ.
І хоч я покличу в політ над землею,
і хоч ти примчишся, немов пілігрим, –
я – та, хто ніколи не стане твоєю…
Ти – той, хто ніколи не буде моїм.
автор: Надя Ковалюк
