Надя Ковалюк – Це літо – просочилося дощами

  1. Поезія
  2. Живі Вірші
  3. Надя Ковалюк – Це літо – просочилося дощами

Це літо – просочилося дощами.
Небесні сльози зрошують поля…
Заплутавшись в життєвій мелодрамі
Запізнюється доленька моя.

Чи засиділась на чужих колінах…
Чи з губ чужих збирає гіркоту…
Моя самотність ковзає по стінах
І застрягає в кожному кутку.

Коли вона вже дихає у спину,
Оскалюючи зуби,наче звір,-
Тоді я кличу долю невмолиму…
Тоді вірші лягають на папір.

Коли вона у серце б”є кортеччю –
У відповідь – народжується вірш,
Заповнює душевну порожнечу…
І це мене рятує все частіш.

Біда не в тім,що в неї гострі ікла.
Що застрягає голкою в душі.
А в тім біда,що я до неї звикла..
Бо саме так і пишуться вірші.

автор: Надя Ковалюк

Меню