Надя Ковалюк – Сказав він: “Тебе я покину”

  1. Поезія
  2. Живі Вірші
  3. Надя Ковалюк – Сказав він: “Тебе я покину”

Сказав він: “Тебе я покину”.
Вона йому тихо: “Іди”…
І сльози малої дитини
Спинити його не змогли.

В душі – розцвітали троянди
У черзі до нових розваг…
Але не знайшлося відради
У інших жіночих руках…

Простити вона не зуміла,
Коли він прийшов на поріг.
Чи здатні слова запізнілі
Спокутати юності гріх…

Немає чужої провини
В розтрачених марно роках…
А сльози твоєї дитини –
Вони – найгіркіші на смак…

Тепер – його карту побито,
Душа – як спустошений сад.
Не склеїти те, що розбито.
Немає дороги назад…

Та криється суть в порівнянні.
Не так усе просто в житті.
Навіщо топтати кохання?
Навіщо…іти…із сім”ї ?

автор: Надя Ковалюк

Меню