Не сльоза, а крапля чистої душі.
Не сльоза, а осінь на моїй щоці.
Не вологі стежки від озер очей,
А солоні свідки втрачених ночей.
Не від мелодрами, не від пневмонії
Плаче за тобою сива ностальгія.
Нерухомі вії, наче у скульптури,
Звикли вже приймати водні процедури.
Не сльоза, а голка у подушку серця.
Наче нешкідлива, а гірка, як з перцю.
Клякси залишає на листках паперу.
Авторська трагедія власного етеру.
Не сльоза, а крапля в дощову калюжу.
Не від сліз – а просто – вже мені байдуже.
Сріблом заблищало в світанковій рані.
Не сльоза – а крапка
В нашому романі….
автор: Мирослава Черній
