Мої вірші – поезія кохання

Мої вірші – поезія кохання,
Поезія землі, життя, людей.
І часом вони сповнені страждання,
А часом божевільніших ідей.
Не рідко вони мають світлі ноти,
Не рідко пишуться вони, немов пісні,
Хоч часом і звучать,як анекдоти,
Та часто лиш ліричні і сумні…
Вірші – слова,які з душі летять,
Які так глибоко занурені у серці,
І часом, мов сльозинки, крапотять,
А часом, спів небесний в них несеться. В віршах життя описане буває так,
Як не сказав би, в побутовій прозі.
Вірші всесильні, наче той літак,
Що проти вітру підійматись в змозі.
В рядках своїх, я душу залишаю,
На осміх людям, або на хвалу,
І критики нехай собі жбурляють,
Своє каміння, наче ніч грозу…
Я не боюся, що мене окритикують,
Напишуть,мов, бездарність отака.
Не для таких, вірші свої будую,
Для інших, пише злегка, їх рука…
І прочитавши, думає хай кожен,
Чи вмію я писати чи не вмію?
Але нехай спитає, чи сам зможе?
Чи сам так написати він зуміє?..
Не хочу я дурної похвали,
Не хочу нагород я, за таланти!
Щоб вірші наче ідоли були?
То це для мене гірш, як окупанти!
Нехай це будуть просто лиш слова,
Які написані на клаптику паперу.
Та лиш би їх близькі не забува,
Й не переводили їх на дурну манеру…

автор: Сергей Павлов