Море…

Море… тихий шелест теплого прибою.
Чути плескіт хвиль об береги.
Розкажи, про що мовчиш ти, море?
Що приховуєш в собі, скажи.
Тихо-тихо чайки так літають,
І про щось кричать у висоті.
Ну, а море щось відпвідає,
Хоч цього й не розумієм ми.
Море..Ти буваєш грізним дуже,
І ти топиш цілі кораблі.
А буваєш ти таким привітним,
Що не хочеться від тебе йти.
Про тебе складаються поеми.
І про тебе пишуться казки
А художники малюють біля тебе
Образ твій – шедевр на полотні.
Полоняєш серце мариніста,
День і ніч малюючий тебе.
А поети все складають вірші,
Де у морі плава корабель.
Кораблем себе так уявляють.
Ну, а морем, то своє життя.
Чи потоплять труднощі й невдачі
В морі синім того корабля.
Море…
На заході образ свій міняєш
І ти граєш барвами всіма.
А уранці сонечко встрічаєш
Шумом хвиль і криком чайки в небесах.
Іноді ти сієш просто хаос.
Бурі підіймаються ураз.
Ти несеш в собі незмірну велич,
І ти сієш в багатьох лиш страх.
А художник може все приборкать
На своїх картинах – полотні.
Може він тебе намалювати
Тихим і спокійним, мов у сні.
І одним з таких був Айвазовський,
Той, хто море міг приборкати.
Він створив шедеври, він приборкав море.
І його повинен знати цілий світ.
Краще моря може бути тільки море!
Айвазовський може бути лиш один!

автор: Машка Омельковець