Тіна Карабанович – Лист про небо

      Нам лишається тільки небо, опісля… Після довгої муки, розлуки, втоми, щастя, любові. Нам лишається лише небо. Я заглядаю у вишину, як у твої очі, що досі люблю. Нам лишається тільки небо. Та дару до крил немає, невтомно хтось когось карає. Зупинись, отямся- у нас тільки небо, з тобою. Воно не зрадить, воно лиш манить-висотою. Холодним снігом і дощем, ваніллю на хмарах. Чому гірчинка у очах…підведи очі- то небо. Й літати не треба… Я перегорну нарешті сторінку книжки, я закрию книгу, що читаю. Та чи зупинюсь тоді, коли кохаю? Ніколи. У нас лише небо, коли засинаєш долі, коли цілуєш наніч того хто поряд. Зупинись – я тут, я ж знаю ти теж, хоч подихом. Залишайся, у нас лише небо з тобою для двох.