Я не вірю в любов, не пізнавши її.
Не повірю у щирість сліз вбивці.
Та й давно вже не бачив я сльози свої,
Певно виплакав всі у дитинстві.
Я не вірю у долю, вона для слабких,
Бо завісою є для помилок.
Сподіватись на долю – це участь дурних.
А для інших є ціль, і є сила.
Я не вірю у душу, хіба вона є?
Чи лише для поетів і вірних?
І зникає куди, коли серце стає?
Ні, у це я також не повірив.
Я не вірю в сумління – придуманий стан.
Ним лякають більш сильні слабких.
Якби справді було – не робили б повстань.
Та не було його й у простих.
Я повірив у біль, і у зраду в житті.
Та й у смерть я не раз ще повірю.
Вірю в гріх, що прощається нам в каятті.
І у Бога з народження вірю.
автор: Міша Битлянин