Легкий…притихлий сутінок думок
Мене до тебе повертає знову
Надмірно дико рветься в душі то….
Що ще недавно було подихом любові…
В мому полоні…наче забуття
Стирає рвучко кігтями поволі…
Твоє п*янке…до дикості ім*я
Насичене лиш пристростю від болі…
Мені так важко…наче на душі…
Та на обличчі лише усмішка…без болі…
У щирих намірах…я все віддам тобі…
Твоєму світу…скритому від долі
Згадаю знову…наче просто так
Як щиро…я тебе кохала…
Чомусь сльоза…тихо в моїх очах…
Від відчаю…не мов таки згорала…
Всю притаманну легкість на устах
Я ніжності таки віддам в дарунок…
Навіщо мені спогадів імла
На присмак приторна…до гіркоти болюча…
І це любов не менш не більш як гра…
Спектакль у черговій драмі…
Де ти і я втрачатимем життя…
А потім ролі поміняєм далі…
Так легко поміняти імена…
І ситуації…бувають зовсім різні…
Не поміняти тільки душі…й почуття…
Прогнивші на скрізь…цинічністю в задусі…
Лиш мимоволі…я згадаю це життя…
І твою душу не тримаю більше
Не пам*ятаю наче…я усі твої слова
Такі примхливі у п*янкій недузі…
Тендітний подих наче з далека…
Омитий сотнями сльозами
Твій легкий біль в моїх очах…
І ця любов…поміж рядками…
Від пристрості душевного крила
Я полетіти ладна на край світу
Та вимовити знов…твоє ім*я…
Не в змозі…ні душа ні тіло…
автор: Міка Доманська
