Мері Benovski – Татку…

Татку,
я хочу тобі розповісти вже дуже давно:
як посивіло з рутини в кімнаті вікно.
Як час не стирає занадто глибоких порізів,
як змінюються настрої життєвих девізів.
Хотіла б і ще змалювати тобі повсякденне життя:
про те, як неякісні друзі викликають у серці моєму гниття.
І як радянська лямпа освітлює креслярські проекти,
як від цікавих книжок змінюються власні аспекти.

Татку,
я б написала тобі у вічність листа:
про те як мамині плечі
під тиском часу і вантового моста,
зігнулись із втоми, роботи й одвічного тягаря.
Про те як їй досі личать високі підбори,
як ми уже давно збираємось поїхати кудись у гори.

Татку,
я б поділилась з тобою сердечними болями.
Як я ховаю свою душу під численними паролями.
І як роками шукаю когось на тебе схожого,
але боюсь знайти простого перехожого.

Та знаєш, татку, я вірю в те,
що ми з тобою ще колись зустрінемось у нас на полі.
В заквітчаних садах
неподалік, де розростаються посаджені тобою тополі.
На дідовій землі, там роблять кроки ноги вівчаря.
Я точно побачу тебе й обійму, мій татко-моя зоря.

автор: Мері Benovski

Татку, я хочу тобі розповісти вже дуже давно