Глянь, я здається щаслива, коли ти опиняєшся поруч
й обіймаєш так міцно, що тріснути можуть кістки
просто тону в тобі, наче ти фантастичне, смарагдове море
і не можу нікуди із ліжка, кімнати, квартири піти…
Нашаманив? зізнайся…ну що то за чарівні секрети?
що за дивні магніти? кажи, які трави щоночі варив?
скільки збирав іскри, там, де танцюють світлі комети?
де набрався стільки щирості? невже від весняних злив?
Як зумів розбудити в мені те, що спало міцно роками?
й легко так дозволити в світ таємний сміло ввійти?
…знаєш, залишайся поруч…абсолютно байдуже, що ти там нашаманив
нас ж поєднують теплі, червоні із щастя сплетені нитки…
автор : Марина Однорог
