Люди блукають по світу,
Люди шукають проблеми,
Люди підкорені місту,
Людям нічого не треба.
Слід уже схаменутись,
Вдарить по колії часу.
Може вже час схаменутись?
Бо ми перетворені в масу.
Ми себе убиваємо,
Душимо землю газами.
І всі це добре знаємо,
І далі існуємо масами.
Діти в притулках плачуть…
Ми плачемо від безпліддя.
Де логіка? Скажеш ,,Бачу,,?
Так скоро ми станем відріддям…
І влада наша втрачає
Країну малими шматками.
І що в ній народ вбачає?
Як ті горнуть гроші руками?
Ми всі сьогодні тікаємо
Від звичайних проблем буденності.
І, зазвичай, не маємо
В завтрішнім дні впевненності…
Світ котиться в невідомість
І з кожним роком все гірше.
Люди втрачають свідомість,
Проблеми стають все більші.
Взірвалася атомна станція,
Підірвані люди в трамваї.
Повсюди лише руйнація,
Дим і вогонь безкраї…
Скільки можна ліси
Нахабно і підло рубати?
Вони скоро зникнуть з землі,
Вже досить природу топтати!!!
І ось в оболонці землі
Вже безліч дірок ми створили.
Блукаємо наче в імлі,
Ламаючи собі крила…
Ми ті, хто втрачає час,
Ми ті, що вбивають планету.
І все ж злежить від нас,
А не від того, як пада монета.
Давайте зупинемось, люди!
І змінемо сьогодення.
Напишемо нові етюди,
До нас з вами прийде натхнення!
автор: Марина Католик