Марк Лівін – Я залишаю світло на кухні ввімкненим.

Я залишаю світло на кухні ввімкненим.
Щоб прокидатися ночами та думати, ніби це ти там фарбуєш нігті.
Я залишаю світло в коридорі ввімкненим.
Щоб прокидатися ночами та думати, ніби це ти там – прийшла додому після важкого дня, така солодка й стомлена.
Звичка приходить через 21 день.
Кажуть, ми навіть не помічаємо, як стаємо її жертвами.
І я чомусь ніяк не можу покинути це робити знову й знову.
Знову й знову. Залишати це довбане світло ввімкненим.

Спочатку я серйозно казав тобі, що це дурощі.
І після сексу, типу, все як завжди – закінчиться.
Я говорив – ти слухала. Я говорив – ти слухала.
І вже за місяць твого мовчання я міг 13-ть разів за годину сказати, що люблю тебе.
Люблю тебе.
Я люблю тебе.
Але жоден з цих разів не звучав так як треба.
І я продовжував говорити, шукаючи правильний варіант.

365-те зізнання стало особливим.
Так, ніби ця цифра тільки й чекала, аби дати нам ляпаса.
В той день я навіть збирався написати перший неримований вірш.
А ти тоді вголос сказала, типу, прив’язуватися одне до одного – дурна людська помилка. І що тобі треба йти, бо ще мить, і ти назавжди зі мною залишишся.
Ти говорила – я мовчав. Ти говорила – я мовчав. Ти пішла – я мовчав.
Бо вже звик казати тобі тільки ці слова. Бо вже навіть знав, який з усіх варіантів звучатиме правильно.

Зараз я уявляю, як хтось інший тобі це говорить. Я не можу як слід дихати, бо він говорить все це дуже правильно – вчинками.
Але сьогодні 315-й день без тебе.
Довбаний 315-й день без тебе.
І ніде не написано про те, як цю звичку із себе прогнати.

Тож я залишаю світло на кухні ввімкненим.
Я залишаю світло в коридорі ввімкненим…

автор: Марк Лівін

Я залишаю світло на кухні ввімкненим.