Горобини запеклі краплі крові
Як полум’я на білому снігу…
Гілки ламались й опадали долі,
Так пристрасті ти тамував жагу…
Рвав гронами любов мою і щирість,
І вчасно зупинитися не міг.
І ось, коли здалась тобі на милість,
Моєю кров’ю покропив ти сніг.
І відступив. Відразу охолонув,
Моєї ж долі зламані гілки
Відкинув ти ногами, бо долоні
Тобі кололи гострі їх кілки.
Ну що стоїш? Зроби із них багаття,
Нехай зігріє душу крижану.
Вдягни , нарешті, в полум’я, як в плаття,
Розбиту й голу ту горобину.
автор: Людмила Лєгостаєва
