Любов Масловська – Дивний стан, коли робишся тихим…

Дивний стан, коли робишся тихим,
Запитально розводиш руками,
Щось здавалось безрадісним лихом,
А тепер тільки садна і шрами.
Хтось Тебе запевняв і бентежив,
Цілував ґвалтівними вустами,
А сьогодні крізь сонми мережив
Ти розгледів, що знався з вовками.
Де ж ті друзі, що вірні довіку?
Де ж ті мрії, що кличуть за обрій?
Розтули обважнілі повіки –
Не дізнатися сенсу ніколи!
Тут немає причин і пояснень,
Не шукай в цьому винного – марно,
Серед сотень гостинних віталень
Всім чужий, бо така Твоя карма…

автор: Любов Масловська

Дивний стан, коли робишся тихим