Льодяні вулиці
Снігом притрушені
До нього скульптури все туляться
-Ніби щось змушені…
Ось лице чиєсь всміхнене
З ними спілкується
Все прорізавши виткане
З сонцем цілується
Ось іще:на балконі
Із кухонь, і з спалень
На вікнах долоні
Нажаль одиниці…Та всеодно… помічають, що на дворі літо…
Згорнувшись чи кидаючись
На кожного холодом бризгати
Безвідчуття!… Читати більше...

Іржава поїздна туга
За поворотом ниє на високій швидкості
Налякана ще раністю трава
Жовтіти мусить з дощовою дикістю
Крізь випари, у сон, подалася душа
Свинцеву спеченість цілує синій вітер
Прийшла “вже не чужа”
Пора – коли й за землю вирій хоче полетіти!
Сліпучість золота, веселка в сірих хмарах
Літньо-зимова пісня зниклих дій у просторі
І ангели,… Читати більше...

Две знатные фамилии, равно
Почтенные, в Вероне обитали,
Но ненависть терзала их давно, –
Всегда они друг с другом враждовали.
До бунта их раздоры довели,
И руки их окрасилися кровью;
Но сердца два они произвели,
На зло вражде, пылавшие любовью.

В маленькому провінційному місті жив собі чоловік … Читати більше...

і вже так тихо за вікном..
Твій голос більше не озветься..
Я біль зап’ю простим вином..
Твоя душа не повернеться..

Я часто бачу тебе в снах..
Ти щиро там мені смієшся..
І сльози з’являються в моїх очах..
Бо ти пішов, не повернешся..

невже так важко жити без всіляких масок?.. Подобається грати чужі ролі, чи може бути собою важко?
Всі хочуть здаватися не тими, ким є насправді.
Отак-от просто. Сьогодні ти одягаєш маску супергламурної стерви, а завтра ванільної дівчинки.
Навіщо ці ролі, маски??
Зіграй свою роль, дану Богом..
Та ні, ти здрейфиш..

Під вітру холодного свист, тікав із життєвої драми хоробрий артист. А хмари похмурі – примари понурі, літали в істериці навіженої бурі. І грому удари всю силу та чари у неба забрали .. і сплеском емоцій  на серці кували – нову ейфорію, незвідану мрію.. (далі буде)

Якби я знав
раніше,
Коли ще не
родився
Що тих очисьок
більше
Ніде немає в
світі
І що я слухать
буду
Лиш голос теплий
твій
Як довбаний
придурок
То я б ся й не родив.

Якби мене спитали скільки мені років, я би напевно відповів правду, бо я у повному розквіті сил, хоч і не маю на доказ того відповідних документів. Розквіт сил, то авжеж добре, але у чому, скажіть мені, прикол квітці розквітати серед розораного поля. Розоране поле, як ви авжеж розумієте, то моє оточення. Розоране покоління, сказав би я.
От Андрій “Дрон”… Читати більше...

Дівчина була явно азіатка, з роскосими очисями, милим акцентом та неймовірно маленьким ртом. Саме дивлячись на нього намагаюсь збагнути звідкіля я можу її знати, та і якого хєра взагалі ми сидимо у цій аудиаторії, вкриті простирадлом, а вона щось мені щебече? І де це видано взагалі – із простирадлом, – і сидимо!? А щебече певно щось важливе, бо… Читати більше...