Накипіло, настільки накипіло дорогі мої що аж хочеться зірватись і бігти десь в високі гори, дрімучі ліси, щоб не бачити, не дивитись на то все лиходійство, антинормальність та моральну матеріальність, яка поміщується рівно в велику базарну сумку якоїсь замурзаної бабусі котра пробує, і їй таки вдається залізти у львівську маршрутку щоб доїхати до вокзалу.… Читати більше...

Вони стрічаються щодня, але очима,
Її як бачить він притишує свій хід,
Торкає тіні в легкім порусі плечима,
Зминає пальцями уявних квітів цвіт.

Щодень ні слова, тільки погляд, сірі очі,
Її голубить він дарма, що у думках,
Якби ж хоч раз вона прийшла посеред ночі,
Сплітав би спомин павутиння по кутках…… Читати більше...

пройшло дитинство,як зима
було,і вже його нема
ще вчора безтурблтне літо
приносило велику втіху
ще вчора осінь золота
до школи нас усіх вела
а та,чекала в своїх стінах
і ми чекали з нетерпінням
коли зайдемо знов в свій клас
коли навчати будуть нас

Життя спустило таймер часу
Й не можна зупинить його ніяк
Лишень один Господь відає,
Коли він скінчиться і як.           
І взявши у свої старечі руки, Доля,
почне із нього ниточку плести,
а наші бідні матері
вимолюють в Невпроханої  слізно:
“Ти нитку-доленьку його
весняними квітками проплети”…

З РОЗБИТИМ СЕРЦЕМ ПРОКИДАЮСЬ
З РОЗБИТИМ СЕРЦЕМ ОДЯГАЮСЬ
З РОЗБИТИМ СЕРЦЕМ СЕРЦЕМ ЙДУ І ЇДУ
ХОЧ ТВОГО ВЖЕ НЕМА І СЛІДУ
ТА ВСЕ ОДНО ЧОМУСЬ ШУКАЮ
З РОЗБИТИМ СЕРЦЕМ РОЗМОВЛЯЮ,
СМІЮСЬ,АЛЕ НЕ ЗАБУВАЮ
АНІ НА МИТЬ ДУШЕВНИЙ БІЛЬ
А ВІН МЕНЕ НЕ ПОКИДАЄ
БУВА,ЩЕ БІЛЬШЕ ЗАБОЛИТЬ
СУМНИХ ПІСЕНЬ ВЖЕ НЕ ВМИКАЮ
ЗАБ’ЮСЬ В КУТОК І ЗАВОЛАЮ
НІХТО НЕ БАЧИТЬ І НЕ ЗНАЄ
ЯК ПУСТКА ДУШУ… Читати більше...

Ти вимальовуєш собі мрію, таку справжню і недосяжну. Ти носиш її з собою кожен день, ні на мить не залишаєш думки про неї, щоб їх ніхто не вкрав. Ти пестиш її і цілуєш. Ця прекрасна і недосяжна мрія стає для тебе цілим світом: твоєю дружбою, любовью та болем. Свою мрію ти не довіриш нікому. Ти оберігаєш її від дощу та снігу, годуєш її сніданком, гуляєш з нею холодними… Читати більше...

Надто! Досить,
Вже декілька років поспіль
Наші душі і наш розум
Перетворюються на сміх.
Нас чекає холодна постіль
І солодкий морквяній пиріг,
І краплина любові…
Ти так часто дивишся в небо,
Ти постійно дивишся в небо
І не можеш побачить зірку.
Ту, що в небі давно палає.
Тобі наче закрила очі
Ніч – коханка…

Вона моє власне диво і я рятуюся нею щоразу
Вічно заклопотана і вічно стурбована
Чимось більшим аніж горошина під сьомим матрацом

Вона моє власне диво

Я блукаю нетрями сумнівів… щодо себе…

Так просто жити
Говорити колячи
Так просто спати
І сміятись боляче
Так просто мчати
Або просто бовтатись.
Обережно, смерть!!!
Не встигнеш й оговтатись…

17.09.05