Кричав з пробитим серцем «Слава Україні»

Ти мав би пам’ятати, що неволя
Стріляла душі наші вже не раз
Країна неба та святого поля
Не раз хворіла вже на руський сказ

Та хтось боровся та палав до болю
Кричав з пробитим серцем «Слава Україні»
Віддав життя за мимолітну волю
Що мріяв так подарувать дитині

Хтось падав боляче, але не духом
А потім на ноги вставав, не на коліна
Хтось діяв не десятком, вільним рухом
Із серцем раненим за тебе, Україно

Та діти наші вже імен тих не пізнають
Забудуть мову цю барвисту та ясну
Яку не раз іще в майбутньому признають
Як мову хоч і вбиту, та занадто голосну

І на могилі нашої багатої історії,
Залишить хитру посмішку наш «брат»
І на великому вкраїнському просторі
Станцює хоровод на болі наших втрат

Можливо саме в нашій силі
спинити це,створити новий рух
вони мене не до кінця ще вбили
І серце моє з синьо-жовтих смуг

Клянусь, що мова ця для мене є єдина
Що мова це моя й моїх дітей
Країна, що одна – це Україна
І ми це не раби, а кращі із людей

автор: Яна Гончаренко