Ірина Лазоревич – Маріє, де ж ділася твоя коса до пояса?

Маріє, де ж ділася твоя коса до пояса?
Чом обрізала коси, наділа чертату хустину?
Чом сховалась за мужнії плечі не свого чоловіка?
І не кличеш мене на поріг, не те що на гостину?

Чом з чужим чоловіком лаштуєш не свої покої?
Блідолиця журба ще у двері твої не постукує?
Чом ж арідник поганий не ходить під вашими вікнами?
Чом чугайстер голодний в ті вікна пусте не вигукує?

Я ж була йому долею, була його оберегом,
Я була йому щастям та радістю вкрай безконечною.
Поступився він мною як день поступається вечору,
Бачиш, Маріє? Я стала йому недоречною.

Я була йому пристрастю, тіла швидкими поривами,
Я була йому небом, Божою милістю даною,
Він відкинув мене як тепло відкидається зливами,
Бачиш, Маріє? Я стала ж йому не бажАною.

Я німію і терпну, я гину як терен у полі,
Я його самодурство, безчинство, блудниця, сваволя,
Я не сію нічого крім зерен розпусти своєї.
Я не стала жоною, мені ще далеко до неї.

Я не доля йому.
Бо яка з мене доля, Маріє?

автор: Ірина Лазоревич

Маріє, де ж ділася твоя коса до пояса?