Ти знаєш…Я безмежно люблю дощ.
Як він іде,голублячи бруківку,
Кудись зникає гамір людних площ
І ти спішиш сховатися в автівку.
Тебе несе по звичному шосе
До затишку чомусь чужого дому.
Скинеш пальто.Але міцне плече
Не знІме з тебе цю одвічну втому.
Приходить час для роздумів й вина.
І спогади в струмках цих мокрих вулиць
Разом з сльозами.А чия вина?
Розкаже дощ,змиваючи минуле.
І я в душі розпалюю камін,
Щоб якось серце своє відігріти.
Вже дощ пройшов.А сірість голих стін
Нехай прикрасять найсвіжіші квіти.
автор: Ірина Лахоцька
