Її не кожен вартий – тільки той,
для кого є законом слово дане:
нехай то принц, можливо, то герой,
нехай то друг або уже коханий.
Вона тендітно-чиста, мов кришталь,
розіб’єш раз – не склеїти довіку.
Утратиш – боляче, отак гаряча сталь
безперестанку ллється під повіки.
Буває, тоне, наче якорем на дно,
в пустих обітницях, у зрадах та обмані.
Щоб як тоді – то так лише в кіно,
шукай тепер її в німім тумані.
Лелій, мов сон, що зрештою наснивсь,
вона безцінна і не має міри
учора, нині, завтра і… колись –
звичайна, ще не втрачена довіра.
для кого є законом слово дане:
нехай то принц, можливо, то герой,
нехай то друг або уже коханий.
Вона тендітно-чиста, мов кришталь,
розіб’єш раз – не склеїти довіку.
Утратиш – боляче, отак гаряча сталь
безперестанку ллється під повіки.
Буває, тоне, наче якорем на дно,
в пустих обітницях, у зрадах та обмані.
Щоб як тоді – то так лише в кіно,
шукай тепер її в німім тумані.
Лелій, мов сон, що зрештою наснивсь,
вона безцінна і не має міри
учора, нині, завтра і… колись –
звичайна, ще не втрачена довіра.
автор: Іра Саковець
