Іра Саковець – Я ступаю на вогкий асфальт…

Я ступаю на вогкий асфальт, що відсвічує небо,
і вдихаю праосені спокій та запах ялин.
Зачароване сонце поглинули хмари-амеби
і частина доби, що обожнює колір маслин.

Ти не будеш один, може, – потім, але не сьогодні,
я не грію у серці настій із торішніх образ.
Це погано – не вміти в собі зберігати холодність?
Це не гідно мене – зустрічати, як вперше, щораз?

Ми ковтаємо суміш туману і запаху кави,
відшукавши загублені теми для довгих мовчань.
І від спільного подиху – нижче на цілу октаву
розмальоване небо твоїх і моїх сподівань.

Це неправильно – вірити сліпо у силу моменту,
проживаючи вічність протяжністю в кілька хвилин?
Та яка насолода під вітряні аплодисменти
увіходити в темряву кольору стиглих маслин!

автор: Іра Саковець

Я ступаю на вогкий асфальт...