Примхлива жінка – кароока осінь…
Із нею не складалися стосунки:
ти зізнавався їй так палко, лунко –
вона лиш хитро поглядала скоса.
Тобі хотілось поруч неї сісти,
підвівши до спокійної альтани,
але тоді, коли торкався стану,
вона додолу опадала листям.
Оту мінливість, виткану з туману,
зафіксував у тисячах портретів
чи то модерну, чи у стилі ретро,
таку бажа́ну і таку незнану.
В її волоссі – листя і оме́ла,
в очах то сум, то бісики грайливі.
Вона – і сонце, і холодна злива,
здається героїнею новели.
Ти рік у рік переживаєш драму,
коли вона здіймається за клени,
коли її блакитно-ніжні вени
заковує зимовими вітрами…
автор: Іра Саковець