А що, коли усе це – сон,
чийогось марення відлунок,
мозаїка, німий фантом,
химерні опівнічні руни?
Ми є, бо хтось ще міцно спить.
Колише небо місяць вповні.
Ми є – та будемо лиш мить,
нас розів’є ранковий пломінь.
А що, коли усе це – міф,
і нас ще знали давні люди?
Ми – як Геракл або Сізіф…
Та зрештою і нас забудуть.
А може, ми – лише думки,
чиїсь фантазії шалені?
Або малюнок від руки
на престарому гобелені?
Цей світ – мов зграя таємниць,
а може, й він – ілюзій гроно…
Та правда, влігшись горілиць,
від нас, на жаль, себе хоронить.
автор: Іра Саковець
