Усі мої “надто” – усі твої “майже”:
Я надто кохала – ти майже любив!
Нас осінь рудими нитками зів’яже
І пустить вінком до хиткої води.
Я все віднесу чи знесу / стане сили/
До гирла, де сходить часу водоспад –
Нас доля розірве і кине у вирій,
Щоб чути на всі твої “ні” – мої “так”…
автор: Iнна Орлецька
