найменша молекула у душі розлетілась на атоми,
які приземлились на днищі глибоких очей…
не знаю, що це, прокляття чи долі/фатуми…
та я на мить загубила всю суть речей…
забула куди ішла і за чим приходила,
усі питання змішалися з пошуком істини,
мовчала /душа кричала і з розуму сходила /
а очі ці залишались небесно чистими…
немає кому у слабкості цій признатися
немає кому поплакатись у плече,
я без тебе не можу в цій клятій зимі лишатися.
Я тут здохну без тебе від такого порядку речей.
автор: Галина Алдабаєва
