Фільм

Кіно
Якби вкінці життя дали касету,
Касету – відео життя твого,
То можна було б глянути все-все то,
Що хочеш, із дитинства раннього.

Якби була можливість промотати:
Вперед, назад, вернутися, як птах.
Як ми хотіли вчитися літати,
Не вміючи стояти на ногах?

Якби згадати все від матері грудей,
Від перших кроків, що нога ступила,
До нових слів, дитячих ще ідей,
До тих казок, що мама нас навчила.

Якби згадати як малими були,
Як в школу перший раз прийшли.
Подробиці з уроків вже забули,
Та «відео життя» свого знайшли.

Якби згадати юність і кохання,
І перше ніжне доторкання губ,
І перші сльози, відчай і страждання,
І сплетення коханих теплих рук.

Якби ми пригадали день весілля,
Сім’ю, дітей, проблеми їх…
Згадали б старість з рукоділлям,
І своїх внуків дзвінкий сміх.

Ми продивилися життя би, як кіно,
Але нічого не змогли б змінити.
Ми все би зрозуміли вже давно,
Та вже не було б часу жити..