Елизавета Замана – Знаєш, іноді мене

Знаєш, іноді мене
злість брала
бо я тебе
ніколи не мала.
я була мала
і зовсім, здавалося,
сама.
а потім миналося…
мама брала за руку,
навчала життя.
я освоювала науку,
вчила правила буття.
і непомітно
він з’явився, та став
поряд незамінно
наче знав,
що вчасно.
розмовлє красивою
ворожою мені
російською,
не говорячи імені
називає – «дочь»
а я у відповідь – «папа».
як невдача, то одразу плач
– вытри слезки, лапа!
це він повторював,
а від тебе чути так хотіла.
ти не знав.
я думала,
що ти не бачив, як росла
і перших кроків,
і тебе як малювала…
а ти, впродовж років
спостерігаєш,
здається,навіть іноді мене
за руку ти ведеш.
цей сум мине
я обіцяю!
бо ти, є поряд, це
я відчуваю
ти навіть ближче.
в серці. я тримаю
твоє весільне фото…
і «папа» запитає:
-дочь, он кто?
(із вій сльоза злітає)
– мій янгол – ТАТО…

автор: Елизавета Замана

Знаєш, іноді мене