Душа у шрамах

Душа у шрамах – ніде вже й латати
І серце стислось ніби їжачок.
Та ти один навчиш знов відчувати,
Не побоявшись моїх колючок.

Ті очі повні ніжності й печалі
Твій запах – терпкий спогад моїх снів.
Відчуй мене, веди в безмежні далі
Я піду за тобою в заметіль снігів.

Ти обійми мене – не дай мені заснути
В полоні долі, з медом на устах.
Ти обійми мене і дай мені почути
Твій стукіт серця вільний наче птах.

Зупиню час, вкраду тебе у світу,
Нехай чекає небо і земля…
Обманю долю, намалюю літо…
Все це зроблю заради миті я.

Ти обійми мене – нехай світ розібється
На тисячі шматків; летить у прірву він.
Ти обійми мене і ехом відізветься
Все те що було ніжне в пам’яті моїй.

Весь простір й час поділю я на колір.
Ти будеш білим, синій – колір мрій…
Піду туди, де темнії простори…
Туди, де ти не завжди будеш мій…

Ти мій на мить. Все інше – це чекання
На погляд, дотик, ніжний шепіт губ.
Ти зупини мене над прірвою… востаннє…
А потім відпусти… І просто так… ЗАБУДЬ.

автор: Сянка Кобрій