Підтекст — прихований, внутрішній зміст висловлювання. П. існує тільки в зв’язку з вербально вираженим змістом, супроводить і водночас частково чи повністю змінює його. П. зумовлений деформуванням прямого змісту словесних значень під впливом контексту і позамовних факторів — відтворюваної ситуації, позиції мовця, його комунікативної мети. Підтекстова інформація виникає завдяки здатності мовних одиниць виражати, крім основного значення, ще й додаткові — семантичні, стилістичні, емоційно-експресивні, — викликати асоціації, набувати додаткових значень внаслідок взаємодії з іншими мовними одиницями в структурі тексту. Сприймання підтекстової інформації можливе лише на основі усвідомлення цих супровідних нашарувань на пряме значення компонентів висловлювання. П. можливий у розмовному (“Такий вже розумний, що далі й нікуди!”), публіцистичному мовленні (“Протягом трьох з половиною століть Україна постійно відчувала силу обіймів “старшого * брата”), та найбільш властивий він художнім творам. Підтекстова інформація лежить в основі деяких тропів (іронія, алегорія), жанрів (байка, казка). Приховану інформацію можуть нести мовні одиниці всіх рівнів — слова (“Од молдованина до фінна / на всіх язиках все мовчить, / бо благоденствує”, — Т. Шевченко), фрагмент тексту (“На цвинтарі розстріляних ілюзій / Уже немає місця для могил”, — В. Симоненко), цілі художні твори (“Інтермеццо” М. Коцюбинського, “Каменярі “І. Франка, “Оргія” Лесі Українки), без сприйняття П. яких неможливо зрозуміти їхнього ідейного змісту і оцінити художні якості. Особливо характерний П. для психологічної новели, психологічної драми, ліричних творів