Децима (лат. decima — десята), або Еспінела (за прізвищем іспанського поета XVI cm. В. Еспінеля) — десятирядкова строфа зі сталою схемою римування: аббааггддг. Перший чотиривірш мав зав’язку ліричної колізії, останній — її розв’язку. Д. вживалася в іспанській поезії і як віршована форма глоси. Подеколи, передовсім у російській поезії (Г.Державін, О.Радищев), терміном Д. пойменовували десятирядкову одичну строфу, найчастіше з чотиристопним хореєм, де сполучався чотиривірш (абаб) з шестивіршем (ггдеед). Нею користувалися й українські поети (І.Максимович, “Ода на перший день травня 1761 року”; І.Котляревський, “Пісня на Новий 1805 год…”), вона лягла в структурну основу поеми І. Котляревського “Енеїда”, написаної чотиристопним ямбом. До Д. зверталися й інші українські поети, зокрема Юрій Клен в епопеї “Попіл імперій” (у третій її частині), що зумовлювалося композиційними потребами цього твору:

[…] Зі звички буду тільки ямбом
Вам баналюки тут плести.
Та й то лиш чотиристоповим:
пан Котляревський ним писав,
коли мене він славословив,
коли гекзаметр занедбав.
Строфа — мій віз, рядки —- колеса,
а тих коліс у возі десять.
їх ритмом-ободом стягніть,
Мастіть їх дьогтем — серця кров’ю
і рими-шпиці яворові
мені крутити поможіть.

Ці слова Ю.Клен вкладає в уста Енеєві, котрий зголошується бути поводирем у радянських концтаборах.