Давай побудем наодинці

Думки,як чорні лебедята
Пульсує жилка на віску…
Набридло замки будувати
Із карамельного піску.
Ми розмінялися в дрібницях
Два недоторкані світи…
На позолочених китицях
Щораз гойдаються мости.
Набридло вірити у щастя-
Гіркого фенікса життя.
І впаде карта не по масті
Й назад не буде вороття.
І Доля виронила шпиці
На недов”язані вірші…
Давай побудем наодинці,
Щоб пити музику душі.

автор: Марія Веляник