Була надворі люта осінь
І все вмирало навкруги.
На трави впали мокрі роси,
Так з нас знущалися боги.
Та хто знав, що в цю пору
Проти старенької бабусі
Вони надумали люту змову
І смерть у сташному капелюсі
Навідає її…
Ніхто стареньку не жалів.
У плечах мала понад сто ножів .
Онуки борячись з щосил
Просили щастя у світил…
Та що богам до них,
Вони ж там своє знають,
Не цінують людей благих,
З щирих сердець життя виривають
автор: Тамара