Я знаю точно-буду сумувати
Вночі рукою сльози витирати
На самоті тебе я пригадаю
Захочеться сказати:» Я так тебе кохаю»
Захочеться обняти, крепку руку зжати
Шкода. Не можу. Вже не мій
Пішов, і вже забув ти мою тінь
Тебе нема. Я знов сама
Пишу вірші, втираю сльози
Жалкую про не сказане тобі
Жалкую, щоб не було поцілунку
Та гордо піднятої голови.
Жалкую, що тебе не обійняла
І те, що я лише мовчала.
Мовчала. Душили сльози
Не хтілось показати їх
Я стрималась. Ти щось говорив
Не пам’ятаю, помутніло.
Пішла вперед. Зостався ти
І не повернеш вже тебе.
Хотілось би, та не вернешся ти
Не вернешся ти. А я втираю сльози
Пригадую щасливі наші дні
Як сніг присипав, ми й не знали
То перший поцілунок був
Як вперше, вперше розмовляли
Я б розмовляла цілий вік.
Як відчувала я твій погляд
Як обіймала крепко я.
Та я тепер втираю сльози
Тебе нема. Тебе нема.
автор: Марина Кирнична