Борис Олійник – Пісня про матір (у виконанні Таїсії Повалій)

httpv://www.youtube.com/watch?v=526SrerRS7U
Посіяла людям
літа свої літечка житом,
Прибрала планету,
послала стежкам споришу,
Навчила дітей,
як на світі по совісті жити,
Зітхнула полегко –
і тихо пішла за межу.
– Куди ж це ви, мамо?! –
сполохано кинулись діти.
– Куди ви, бабусю? –
онуки біжать до воріт.
– Та я недалечко…        де сонце лягає спочити.
Пора мені, діти…
А ви вже без мене ростіть.
– Та як же без вас ми?..
Та що ви намислили, мамо?
– А хто нас, бабусю,
у сон поведе по казках?
– А я вам лишаю
всі райдуги із журавлями,
І срібло на травах,
і золото на колосках.
– Не треба нам райдуг,
не треба нам срібла і злота,
Аби тільки ви
нас чекали завжди край воріт!
Та ми ж переробим
усю вашу вічну роботу, –
Лишайтесь, матусю.
Навіки лишайтесь. Не йдіть.
Вона посміхнулась,
красива і сива, як доля,
Змахнула рукою – злетіли увись рушники.
«Лишайтесь щасливі», –
і стала замисленим полем,
На цілу планету,
на всі покоління й віки.