Отак серед крапель важких
Загубили ми липень і квіти.
Затягнули хмарки небосхил,
Закінчилось нав’язливе літо.
Об асфальт краплі б’ють без жалю,
Сиве небо закрили повіки.
У вікно я дивитись люблю
На людей і на мокрі стріхи.
Ця погода під стать дивакам,
Що не знають страху свободи.
Не потрібно їх мокрим ногам
Ні взуття, ані винагороди.
Вільні тим, що можуть разом
Безтурботно під дощ танцювати.
А пізніше – зігрітись вином
І до ночі й до болю сміятись.
Бути справжнім – сміливість, не гріх,
Одна з вищих сходинок щастя.
Проведи мене в дощ до воріт
І тримай за гарячі зап’ястя.
автор: Богдана Лапченко
