Я – вітер…
Спокійний, ніжний літній бриз.
Моє буття – то воля і свобода,
Мій настрій щохвилини – то сюрприз,
А легкість – то мій кайф і насолода.
Я – буревій…
Невпинний, злий жорстокий ураган,
Усе, що відчуваю – лють і гнів.
Я втомлений уже від всіх оман,
Які отримую у вигляді твоїх листів.
Я – камінь…
Мене не вразить твоє нове слово,
Яке пророниш із сльозами на очах.
Твердий, незламний… Мені вже однаково.
Я знаю, що правий – і це єдиний вірний шлях.
Я – світло…
Яскраві і чисті помисли й думки,
Все прояснилось за якусь хвилину,
Я жив в пітьмі, тепер все стало навпаки:
Я житиму у світлі, поки не загину.
Я – шлях…
Єдиний, хоч далекий, але вірний,
Хоч йду через насмішки й глузування,
Але лиш я собі такий завжди покірний,
Бо я сплатив достатньо за страждання.
Я – звук…
Я долинаю десь з пітьми, здалека,
І шепотом торкаюсь ваших вух…
… У цьому шепоті лиш небезпека.
Можливо згинув десь, але не вщух…
* * *
Я вітер, буревій нестримний,
Я камінь, що міцніший ваших слів,
Я світло, шлях далекий і буремний,
Я звук… Слабким хоч був, але зміцнів.
автор: Бодіан Коваль
