Батьківський дім

Галині Бондар

У домі, де ти народилась,
сьогодні заквітнув світанок,
У нього — барвисті вії,
весняні смішинки в очах,
Він лагідно стіни і стелю
вкрашає бузком і жасмином,
Співом звучить в повсякденні,
прогонить тривоги і страх.
Про ніч тут не знають, а вечір
живе десь скраєчку даху,
Де ластівки срібнокрилі
розсипали щебет з-за хмар.
Тобі він дарує щедро
незбутні мрії з дитинства,
Спомини про минуле
в блідих візерунках Стожар.
Колись у цей дім, на свята
збирались рідня і друзі,
Сідали вздовж стін на лави,
співали не абияк.
Ти грала на фортепіано
Моцарта ще і Шопена,
Вони ж танцювали польку
і любий душі краков’як.

Отих співаків, танцюристів,
звиклих до степу і плуга,
Велично-гордих і дужих
давно вже не знає світ,
Скупі письмена з їх прізвищ
пожовкли у закутках храмів,

Стерся, згинув назавжди
на битих дорогах їх слід.

Тепер ти — найстарша в родині
і мудра, як баба Текля,
Що внуків малих і сиріт —
нас виходила в голодомор.
Візьми ж від землі усю силу,
у сонця — спалох натхнення,
А віру в добробут і щастя —
столітній хай дасть осокор.

Поклич у батьківську хату
рідню всю, найближчих по крові,
Щоб бачили стіл і лави,
де рід їх прадавній сидів,
Спитай, хто з них буде лицар,
хто стане за честь держави,
Хто велич краю поверне,
коли Україна в біді.

Скажи, бо ти знаєш правду,
праправнукам гречкосіїв,
Як браття за гідність і долю
боролись в усі роки,
їх сорок, — ні, сотні тисяч
лише за праведність слова,
Невинних вели з конвоєм
на кару і смерть в Соловки.

Скажи, хай сусіди чують,
що ми нині — спільна родина.
Бажання завітні і дії
злились у могутній потік.
Невпинно підем у майбутнє,
з добром і щирістю в серці,
Злагода, мир — непорушні,
як честь і державність — навік.

автор: Борис Гуцало