Ти світло погасив на підвіконні,
Де я тебе чекала дні і ночі.
В мені відкрились дещо двохсторонні
Думки, котрі замилювали очі…
Ти марення мої віддав на продаж
І цьому не зрадів, хоч сам і згинув;
Та усмішка моя – лише на показ.
А знаєш, ти ж бо, навіть не людина!?
Тлумач мої слова уже як хочеш!
Я все пишу, як серцю заманеться…
Бо сам на сам ти знов мені шепочеш…
Дарма… наївність більш не повернеться!
автор: Анна Лужанська
