Вона неймовірно граційно носила потерте пальто,
І черевики стоптані ходу їй не кривили,
Й найкращим закладом в житті було просте бістро,
А локони прекрасні не перукарі завили.
Вона володіла пронизливим поглядом “аж до мурашок”
Манерами не поступалась ніяким освідченим леді,
Ніколи не викидала порожніх скляних пляшок,
І наніч як завжди читала Ремарка закутавшись в пледі.
Вона володіла прекрасно найменше трома мовами,
І віртуозно з дитинства освоїла флейту і скрипку,
Себе лікувала давно виключно дикими травами,
І знала де вчасно поставити хрест або крапку.
Вона так любила природу, і байдуже весна чи то осінь,
Погода ніколи ні ритму ні настрою не задавала,
Вона щось писала в блокнот… та не зберігала творінь,
І в лицях людей для своєї ж розваги тварин впізнавала.
Він з тих що не тратить свій час на журнали й розмови про вічне,
І день його чітко розписаний аж до маленьких дрібниць,
Життя його тільки робота…а вихідні то щось символічне,
І погляд на сяйво дитячого сміху ніколи не звузить зіниць.
Він має освіту здобуту далеко за межами міста й країни,
І ранок стандартно почнеться з газети і курсу валют,
Він завжди тримається в формі і п’є там якісь вітаміни,
Якщо і спиртне – то коньяк чи в кінець абсолют.
На ньому костюм за останньою модою вищого класу,
І завжди ледь чутний п’янкий й безсумнівно що дорогий аромат,
І навіть у самій двозначній важкій ситуації він не скорчить гримасу,
Та після – не раз з його рота летів гучний з перцем мат.
Він любить звабливих жінок у відвертих сукнях і на підборах,
І мінімум раз на рік відпочинок в країнах з комфортом у п’ять зірок,
У Бога не вірить, та екскурсом був у всіх римських соборах,
І добрий десяток життєвих уроків засвоїв без своїх помилок.
Ці двоє чужі, і нічим не подібні,
Вони наче з різних планет і світів,
От тільки Різдво і Святвечір святкують в одному будинку,
Сидячи поряд рідних і спільних батьків…
автор: Анна Ботушанська
