Коли вона розповідає мені про майбутнє,
Я уважно слухаю, по нотах записуючи,
Її голосу звуки заледве чутні,
З яких я чую один із тисячі,
Мене огортає наче туман,
Її шкіра прозора, немов водяниста,
Волосся довге, яке не покірне вітрам,
І нігті кольору аметисту,
І кожного разу віддаючись щосили,
Вона не лишає мені ані проценту,
Моя віра у неї сильніша за віру,
Усіх прихожан тоталітарної секти
І коли ніч у втомі зависає над містом,
Я зриваю для неї комет зоряне лушпиння,
Вона сидить у мені так міцно,
Як проростає хіба що коріння.
автор: Андрій Тіток
