Ми не збулись,
як мрії мільйонів,
ти любив подорожі,
а я не любила вагонів.
Ми не збулись,
як не збуваються сни,
ти леліяв свою зиму,
а я чекала весни.
Ми не збулись,
як багато хто до нас,
ти любив годинники,
а я була щаслива
і не рахувала час.
Ми не збулись,
бо “нас” не існувало.
Здавалося,ламалися ключиці,
коли ти йшов,
й повітря було мало.
автор: Анастасія Голумбовська