Не втрачай мене просто. Я тут. Я тамую самотні хвилини.
Я чекаю тебе і п’ю вкотре ромашковий чай.
Я твоя не одна. Ти у мене один, ти єдиний.
І так важко піти. І ще важче сказати «прощай».
За вікном листопад. Так туманно надихав на небо,
Місто сонно мовчить, перекутане в сірих димах.
А мені… А мені… А мені до безпам’яті треба,
Дочекатись тебе, розчинитись в безглуздих словах…
Щось сказати, щоб ти дав отямитись, взявши за руки,
Щоб затримав, прогнав!.. Щоб я мовчки пішла в листопад.
Не буває в житті… Не буває легкої розлуки!
Прислухаюся ще: раптом тихо покличеш назад…
автор: Алина Завёрткина
