А я прагну неба.
Так треба, так треба.
Злітаю зі скелі і зорі ловлю.
Але в руках пусто,
Лиш попіл потусклий,
І вже я не знаю чи ще я живу…
Я прагнула сонця
І волі саксонця.
В душі і у серці. У снах й на яву.
І міряла крила.
Й чекала на диво.
Чекала й згубила себе майже всю.
автор: Алла Жабокрик
