Аліна Міщук – Чужа наречена

Вона сиділа в їхньому кафе, ковтала сльози,
Кольорові міждушевні грози.
Вона чекала так, неначе вірила в життя,
Його обличчя все без каяття.
Вона вже звикла до поняття “Одиначка”
Не була у кохання як жебрачка,
А він обнімав довгоногу брюнетку,
Свою нову так звану німфетку,
А за день все вертався до неї:”Пробач,
Порятуй же мене від невдач”
Вона мовчки прощала, руки все цілувала,
А на ранок його інша знов обіймала.
Вона сотні разів пробачала, чекала,
Бо так щиро його кохала,
А він грався, та думав так буде завжди
Та пішли всіх прощань поїзди.
І сьогодні вона у кафешці кохання,
Що зчинило по собі прощання,
Вона часто приходить сюди о другій годині,
Бо кохає його і донині.
Та сьогодні востаннє сидить тут вона,
Завтра буде нелюбого хлопця жона
І нестримно течуть сльози рікою,
Тут колись він казав “Буду завжди з тобою…”
Завтра жде вже весільний танок,
До безумства залишився крок,
Та це краще, коли лиш тебе кохають,
Бо тебе завжди вдома чекають,
А ти мовчки віддячуєш за доброту
І даруєш напівщирую теплоту.
Допиваючи кави горнятко маленьке
Вона думала про своє серденько,
І вела діалог із самою собою,
Все тушила в собі боротьбою:
“Схаменися, він нам не потрібен, не плач!
Завтра з нами вже буде щасливий кувач!
Він кохає тебе і мене одночасно і щиро!
Заживемо з тобою безпечно й щасливо!”
А серденько неначе усе промовляло:
“Я його не кохало й не буду кохати,
Все життя буду іншого тихо чекати!”
За хвилину вона крокувала по місту,
Не надавши словам серця змісту,
В неї зараз багато турбот і початок нового
Все, кінець, не вартує минуле нічого!
Він позаду ховався від її очей,
Лиш тепер зрозумів вартість зустрічей,
Та як завжди злякавшись, вернувся назад
Збудував у свідомості купу завад,
Так закінчилось їхнє кохання,
Без надії тупе сподівання-зітхання.
А назавтра – чужа наречена вона
У весільному танці кружля як весна.
Далі інше життя, сім’я, інші турботи, щаслива,
Він ж один на один, хоч кидайся з обриву.

17.10.2013

автор: Аліна Міщук