Не стримала тебе моя любов, не зберегла.
Жага і ласки в тлі зневіри зникли.
В церквах святі схилили низько лики,
їх німби в золоті сповила віща мла.
В очах заплаканих загусла, наче кров.
Натхненні душі до хрестів прикуті.
І з вишини, не пізнані у суті,
Витають вічні Віра і Любов.
Розсіяні в світах твоя краса і спів.
Без тебе вир життя — безглуздя коловерті,
І сонце сходить ген з-за ковили степів.
Та щастям сяють дні, їх з пам’яті не стерти.
Забудь про давнію біль, зміни на милість гнів,
Спаси нашу любов від зубожіння й смерті.
автор: Борис Гуцало